“Казки острова Ланка” – так називалась одна з моїх улюблених книжок дитинства. Прекрасна і великоформатна, ілюстрована, з історіями так сюжетно неподібними на європейські казки, я могла гортати і перечитувати її безкінечно. Так і з самим островом – його не осягнути за раз і хочеться ще і ще. Та мені здається ми встигли багато: побачили океан, гори, слонів,оленів, одну черепаху, китів у бінокль, незліченну кількість птахів і багато ящірок.
Я гадала собі, що пляж нам швидко набридне і ми будемо багато часу всередині острова – оглядаючи храми, реліквії і давні розвалини. Зізнаюсь одразу – я помилилась. Коли ми приїхали у Тангалле, океан мене повністю зачарував і не хотілося більше нічого. Місцина настільки дика і пустельна, що якщо йди в інший бік від міста по пляжу, можна не зустріти жодної людини три години поспіль. А піщана смуга – широченна і прекрасна. Купатись там щоправда екстремально – хвилі велетенські і зносить навіть якщо стоїш лише по коліна у воді. Тому ми плавали біля готелю у місці де лагуна впадає у океан. Зранку доки не сильні хвилі, можна було заповзти у камінчики і лежати як у природному джакузі.
Більшість людей, що з нами відпочивало німці і британці. І до того ж їх було мало. Як це місце виявилось несхоже на геть усе, де я була раніше! Ніяких криків, ніякої музики, ніякої торгівлі на пляжі. Тільки ми і шум океану. Ефект дуже подібний до гір, тільки океан здається прочищає мозок ще швидше і ефективніше.
Не менш чудесною була й лагуна – щоранку я ходила фотографувати туди птахів. Ці ранки мені найбільше подобались – відчуття присутності було таким яскравим у момент коли пташка стріпується і летить над водою. Так ніби просто все, а пояснити важко. Чомусь коли я бачу птахів – в мене з’являється відчуття змістовності життя, яке треба зізнатись не так вже часто мене й навідує. 🙂 Тому наступний пост буде повністю присвячений птахам Шрі Ланки.
truebilka 