Зустрічні книги та люди

Останнім часом я через надмірну зануреність у новини й соцмережі майже престала читати книжки. Та ось знову згадала як це:повністю заритись у сторінки. Це сталося завдяки Софі, яка Лілі Марлен. Бо раз я випадково опинилась під її парасолею і вона мені порадила почитати свого улюбленого письменника Михеда. Далі минуло ще пів року і я потрапила на його презентацію у книгарні Є 🙂
Олександр Михед: “Понтиїзм” та “Астра”
Обидві книги ковтнулися за кілька годин.Як дивно і приємно водночас читати в українській книзі “свої” мовні конструкції і пізнавати майже приватні меми.Та не зважаючи на вміст сучасного сленгу, змістовна інтелектуальна складова від цього аж ніяк не постраждала.Глибина ситуацій, персонажів, діалогів і їх масштабна оцінка автором – це головна особливість “Понтиїзму”, що вирізняє книгу у всьому морі сучукрліту. Та й жанр альтернативної соціальної фантастики – абсолютна новинка у цій сфері, погодьтесь. Дочитуючи збірку дорослих казок, де всі події відбуваються на фоні затяжної війни в нашій країні, неодмінно приходиш до висновку: усе розчарування, усе обман. Однак на іншому рівні є розуміння, що це зовсім не справжній меседж, це маска. По суті це тамований крик: “Я просто хочу свободи!Чому це має бути так складно?!”
Рефреном ця ж думка проходить у наступній книзі “Астра”.”Все іллюзія, все обман” – не втомлюється повторювати персонаж. Але сам стає жертвою власною параної і талановитої маніпуляції. Жертвою пристрастей і зрештою любові. Я думаю ми усі шукаємо у книгах катарсису, шукаємо те, що боїмось або пристрасно хочемо пережити. Що ж: настав час це зробити. Книги Михеда саме такі як життя: трагічність і абсурдність, буденність і короткі моменти щастя, і постійний неспокій. Велкам ту ріал лайф. Буде не так щоб дуже добре, але не знудитесь це точно. Буде інтересно.

Трансцендентний пошук України: Даха-Браха у Львові

Усі, хто був на цьому концерті, мабуть, зрозуміють чому так складно про нього писати. Інколи слова можуть поруйнувати магію, якщо невдало їх розмістити, коли переплутати слова закляття. І те ж діється з часом, коли перебуваємо у музичному трансі: ти не розумієш чи минула година чи вісім. Тож, щоб сказати скільки насправді тривав концерт, недостатньо просто подивитись на хронометраж виступу. Напевно недаремно він припав на ці щемкі перші дні весни, коли і холодно і вогко, й так хочеться тепла. Воно так далеко і близько водночас. Даха-браха – це квінтесенція весни і української волі до життя. Це музика, що дає сили проростати крізь асфальт і зеленіти до божевілля, квітнути, стигнути і народжувати. Що найважливіше? Мабуть оці слова: «Ми толеруємо усіх людей, що прагнуть свободи. Ми маємо надію, що світло та любов переможуть темряву». Магічний ритуал, який ми побачили й в якому брали участь, злочинно називати концертом. Неможливо аналізувати нові пісні, чи нахвалювати старі, коли ти спостерігаєш за лісовими духами, підземними демонами і чуєш їх спів, стогін, танці та ігри. Давайте просто пам’ятатимемо , що в нас є така величезна Україна і сотні і тисячі душ, що люблять, співають, кричать та голосять. Від Луганська до Франківська. Від Житомира – до Криму. Від одного – до іншого – любов та світло…

Життя лиш гра а люди в нім слова

Друзі! А приходьте!

вроде осень

Originally posted by at вроде осень

в полях озимь
в лугах росень
что же ты лопату бросил
в огороде?
уже осень
вроде

низкий дым
на стёклах влага
майку надо под рубаху
всюду бродит
что-то вроде
страха

за воротами народу
раз два и обчелся
кто ты
кто отбил
охоту
за ворота?

в лугах тихо
в сенях лихо
из-под лавки
шепот крика
осень входит
всё проходит
вроде

19-20.09.2001
Пуща Водица

 

Підсумок літературної гри “Осел смутно пасеться”

пасеться місяць у зорепаді.
блакиттю заливає сакури.
так тихо у кіото. у квітні. вночі.
корова, коза, баранчик, ослик
жують травичку і бавляться.
товстий, пухнастий, злегка тупуватий,
речі носить на горбі — це осел у всій красі.
не заглядай мені під хвіст –
там ти не знайдеш парадайзу…
осел жує -і вічний його піст.
а ззаду лиш сюрпрайзи.
пасеться. плететься. стелеться. в’ється.
пасеться ґедзьо, в’ється тестьо:
через поле, через гай — у близенький рідний край.
чвак-чвак-чвак, уууууу, смакота.
хоча й не порівняти з літніми лугами…
ууууу, чвак-чвак-чвак, уууууу!
вухате створіння вперто снує за морквиною:
цей овоч на шнурку і палці перед носом –
єдиний спосіб заставити її прямувати бодай кудись.
от тільки чи бачений і реальний напрямок співпадають?
крізь простір несеться, торуючи шлях, –
аллах так робив –
кромлех, дольмена — вдавив у землю.
ти тямиш. я тямлю.
життя
сон
ранок
сніданок
обід
авто
калюжа
брудний
пісок — скрип на зубах –
печаль.
смутно з’їв яблуко.
без смутку не було б радости.
смуток — частина життя.
смутно, курва, смутно мені…
трава скінчилась, води нема…
дві копи сіна і сил нема, щоб вибрати одну

Гімалаї: побачити і жити далі :)

Наша поїздка, яка колись виглядала далекою нездійсненою мрією таки здійснилася. Коли ще тільки замовлялися квитки, бронювались готелі, в це все одно не дуже вірилося. Потім ми дізналися про сходження лавини в тому місці через яке ми теоретично спочатку хотіли йти. Але в результаті ми вирішили вибрати найпростіший трек до базового табору Аннапурни. Йти було доволі легко – рюкзаки легкі, погода теж хороша: зранку тепло, після обіду зазвичай дощ. І щохвилини бачиш інших людей, які різняться віком, національністю, мовою, але об’єднані тим, що вирішили побачити ці гори попри хронічну відсутність часу і грошей. І це робить сотні людей наче змовниками: “Намасте” кажеш ти, дивишся в очі людині і відчуваєш коротке тепло. Кожен вечір закінчується не розведенням вогнища і ставленням намету, а вибором лоджу – так називаються міні-готельчики у яких усі ночують під час сходження. І кожен вечір думаєш – ось ще один день мінус. Так я думала поки піднімалась. Мені хотілося залишитись там довго-довго. Щодня вставати і минати водоспади, небезпечні мости, долини, безкінечні сходи, бистрі ріки, буйні дерева, осликів і яків, туристів і місцевих. Здається, що це сама та пастораль у існування якої ти вже не вірила: люди мирно збирають рис, пасуть яків, приймають гостей і починають день з подяки добрим богам. Звісно, це не правда, чи неповна правда. Є  босі діти, що співаючи випрошують шоколад і не завжди усміхнені шерпи, що носять по 50 кг на спині, щоб вчасно доправити тобі у лодж шматок курки.  Жінки, які цілісінький здається день тільки й роблять, що перуть у холодній воді. Та все ж я не побачила тут ніякого горя, чи приниження чи страху. Це люди, які ведуть нормальне життя і можна до ранку сперечатися що краще: наша стресована цивілізація чи їх примарна буддистська пастораль. Це здається питання яке цікавить усіх хто сюди приїжджає. Нам траплялось багато дауншифтерів: людей які вирішили не повертатись. Жити без коріння і рости вгору. Так це видається мабуть у мріях, але на практиці не в усіх виходить. Люди тут зазвичай багато працюють і рано лягають спати, діти хочуть солодощів і полюбляють футбол. Дощі і сонце ділять дні між собою, хмари то відкривають то закривають гори, які наче кричать: дивись! Дивись поки можеш, поки ти тут, поки серце б’ється, а ноги ходять.

И когда гроза,
Отгремев – гюрзою отползла назад, –
Поднялась лоза,
И, перевит лозою, –
Я открыл глаза…
Воды шли волной,
Унося на гребне
Хлопья пены сна,
И я стал собой.
И я увидел небо…
И была весна!

© С. Калугин

Read more: http://orgius.ru/txt/vesna.html#ixzz2xfcDOC6W

Двері

Недавно прочитала гарну книгу яку усім рекламую. Вона називається “Дети смотрителей слонов”. Сюжет там загалом майже детективний,але паралельно зачіпляються дуже цікаві речі. Такі як вихід за межі своїх можливостей. Вихід з кімнати буденності і стереотипних уявлень про себе і про світ.
Ось маленька цитата:

Прежде чем я продолжу свой рассказ, я хочу вас спросить вот о чём: я хочу спросить, можете ли вы вспомнить какие-нибудь минуты в вашей жизни, когда вы были счастливы. Не просто рады. Не просто довольны. А счастливы, полностью, на все сто процентов.

Если вам не удастся вспомнить хотя бы одно такое мгновение, то это не есть хорошо, но тогда тем более важно, чтобы вы задумались над моими словами.

Если вы вспомните хотя бы одно, или, ещё лучше, несколько таких мгновений, то я попрошу вас представить себе их. Это важно. Потому что именно в эти моменты дверь и приоткрывается.

Я расскажу вам о некоторых из моих. Не то чтобы это было что-то особенное. Я рассказываю о них для того, чтобы вам было проще обнаружить их в вашей собственной жизни.

Боржава -Шипіт

Цього разу ми трохи екстремалили – їхали нічним поїздом, перелазили попри огорожу в Воловці, лізли по снігу, переходили річку вбрід, промочили ноги, але потім добрались до Шипоту  відігрілись біля вогню і усе висушили. А як ми спаааали. Як це прекрасно спати в палатці коли чути тільки падаючу воду і пташок.

DVA у Львові

Це було шалено!  Емоційна, рвучка,фантазійна,  але разом з тим мелодійна музика на вигаданій мові  розірвала мене на дрібні частинки. Чарівна Бара, яка співала, танцювала, кричала, грала на саксофоні… Оооооо!  Дякую музикантам, організаторам, і усім причетним. Люблю. Шкодую, що нема можливості увімкнути вам "Механический туман" (вона у поганій якості) тому маєте те, що маєте  – спеціально шукала відео з живого виступу, щоб трохи наблизити вас до своєї  ейфорії. І ще одна психоделічненька … Ви би це бачили. Усім хто відчув дику фрустрацію, через те, що його там не було, повідомляю, що це чеський гурт і вони вже завітали до нас втретє – отже не виключено що приїдуть ще. Дайош дружбу народів! 🙂